Суббота, 02.11.2024, 03:04
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Категории раздела
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Воспоминания

Пам’ять серця Олена Клочко

                                                  Пам’ять серця

Відгриміли салюти  9 Травня, згасли вогні феєрверків та обіцянки не забувати, вшановувати ветеранів, вже випито чарки за нашу Перемогу і за тих, хто недожив, недолюбив, недоспівав і не дочекався мирного неба над рідною домівкою.

 Щастя, коли у  бійців, що не повернувшихся з пекла  війни, залишилися діти, щастя, коли ниточка родоводу не обірвалася там, на полі смерті, а тягнеться онуками й правнуками у наше сьогодення.

  Вони, нащадки, сподіваюсь, згадають у наступному місяці   чорну дату 22 червня. Згадають і полинуть думками в далекі краї до могил, що кров’ю  та генами пов’язані з ними, живими. А ці поховання – по всьому світу, і зачасту не дійти і не доїхати за ліси, за ріки, гори, кордони. Тільки пам’ять серця та, можливо, фото обеліска, де похований родич, нагадають про минуле.

Я якщо немає й могили? Якщо дружина все життя чекала, що прийде, повернеться, не може ж отак – загинути без вісті, не може залишити діточок напризволяще...

Скільки їх, ще непохованих у нашій та чужій землі! Скільки невідомих імен, неупкоєних душ, скільки надій на повернення хоча б прізвища, хоча б згадки, бо самому солдату вже не дійти до рідного порогу.

І повернення відбувається. Михайло Переславцев, громадянин Росії, розшукуючи відомості про свого діда, заснував сайт 922 стрілецького полку 250 стрілецької дівізії 30 армії Західного фронту, з яким пов’язана доля його родича. Знайдені дослідником списки загиблих післі публікації у одній з райгазет Вороніжзької області допомогли встановити 68 імен тих, хто значився пропавшим безвісті. Тепер географія пошуку охопила Дагестан, Туркменістан, Вірменію, Удмурдію, Татарстан, Ставропольський край, десятки міст, сотні повернених імен...

Читаю списки загиблих,  перед очима долі  солдат, сержантів, молодших лейтенантів – стрілки, сапери, зв’язківці, хіміки, політруки, санітари, їздові... А загалом - піхотинці... Саме на них перший удар супртивника, саме вони, найменш захищені, своїми тілами і своїм життям стримували у 41 відгодовану, озброєну, гарно облаштовану навалу загарбників. У тому страшному серпні-вересні-жовтні 41 насмерть смтояли біля Ржева наші з Чернігівщини, з Сумщмнм, з Полтавщини.

І наче полум’я тієї війни опалило мене, коли прочитала: Прилуки, вул. Карла Лібкнехта, 97...наш сусід! Це ж тепер, більш ніж через 70 років після дня   загибелі, він озвався до мене, людини, яка про війну знає  з книг , фільмів  та розповідей  батька. Лебідя Михайла Гордійовича, рядового червоноармійця,   було поранено 12 серпня 1941 р. і відправлено до медсанбату 258 (можливо, 268). Врятувати життя не вдалося, поховали на Смоленщині, а останній притулок після перепоховання – Тверська область, Бєльський район, село Плоске.

У бою 13 жовтня 1941 р загинули наші городяни Заброда Василь Федорович, старшина, 1918 року народження (мешкав по вул. Калініна, 25);   Кац Хаим Аронович, музика 27 років з вул. Куйбишева, 6. Музикою був і тридцятирічний Грименко Семен Петрович з вул. Жовтневої, 2.

У списках значиться ім’я Василя Євдокимовича Конника, розвідника, 1906 року народження, але невідомо –з  Прилук він чи з Прилуцького району.

А з нашого району Дубовик (Дубовин?) Федір Петрович 1912 р.н. з-під Малківки, з Ладану – 28-річний музика Мануслов Василь Дмитрович. З с. Глинщина на Прилуччині Михайленко Дмитро Якович, з Дідовець – Науменко Тимофій Григорович, з Прирогівців – Пиріг Григорій Максимович, з Яблуновки – Шапар (Шапор) Василь Семенович.

З Ічні – Кравченко Василь Назарович, рядовий, 1915 р.н.

А поруч – імена бійців з Ніжина, Вертіївка, Малої Кошелівки, з Борзнянщини...

У списках зазначені дати народження, смерті, місця поховання і перепоховання. А до 75 річниці з Дня Перемоги Михайло Сергійович Переславцев планує зібрати рідних тих, хто у жовтні 1941 р. тримав оборону на останньому кордоні, і установити обеліск, відзначивши пам’ять героїв, що  не відступили, загинули заради майбутніх поколінь.

Можливо, у прізвищах є помилки, можливо, є й щасливі випадки, коли людина, що значилася серед пропавших безвісті, вижила (така інформація  досліднику прийшла з Удмурдії).

Любе  повідомлення про бійців 922  стрілецького полку важливе і неоціненне – це людське життя,  і наш обов’язок   через 67 років після Перемоги назвати місця останнього земного притулку наших захісників.

Кажуть, війна не закінчилася, доки не похований останній солдат. Так, вона не закінчилася і для тих родин, котрі досі про рідних повторюють: «Загинув безвісті».Зусиллями всх націй і нардів, чиї сини і доньки залишилися навічно молодими, загинувши у жерлі війни, потрібно віддати данину пам’яті, повернувши їх імена на меморіальні дошки, зменшуючи списки невідомих солдат.

Михайло  Переславцев чекає на повідомлення за адресою

multservis@mail.ru, для  ознайомлення з сайтом – www.polk.ukoz.ru  або за телефоном  8 90671656283

 

 


 

 

 

Категория: Воспоминания | Добавил: михаил (11.05.2012)
Просмотров: 755 | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: