Пам’ять серця Ветеранські новини
Відгриміли салюти 9 Травня, згасли вогні феєрверків та обіцянки не забувати, вшановувати ветеранів. Випиті чарки за нашу Перемогу і за тих, хто недожив, недолюбив, недоспівав, недочекався мирного неба над рідною домівкою. Щастя, коли у бійців, що не повернулисяся з пекла війни, залишилися діти, коли ниточка родоводу не обірвалася там, на полі смерті, а тягнеться онуками й правнуками в наше сьогодення. Вони, нащадки, згадають чорну дату 22 червня. Згадають і полинуть думками в далекі краї до могил своїх рідних. А ці місця поховання – по всьому світу, і зачасту не дійти і не доїхати за ліси, ріки, гори, кордони. Тільки пам’ять серця та, можливо, фото обеліска, де похований родич, нагадають про минуле. А якщо немає й могили? Якщо дружина все життя чекала, що прийде, повернеться, не може ж отак – пропасти безвісти, не може залишити діточок напризволяще...
Скільки невідомих імен, неупокоєних душ, скільки надій на повернення хоча б прізвища, хоча б згадки, бо самому солдату вже не дійти до рідного порогу!.. І повернення відбувається. Михайло Переславцев, громадянин Росії, розшукуючи відомості про свого діда, заснував сайт 922 стрілецького полку 250 стрілецької дівізії 30 армії Західного фронту, з яким пов’язана доля його родича.
Дивізія формувалася 2-16 червня 1941 року в районі міста Володимир. Офіцерський склад, крім артилеристів, командири прикордонних військ і рядові – з Воронезької, Нижегородської областей, із Донеччини, Луганщини, Сумщини, Чернігівщини. Серед бійців також жителі Білорусії, Татарстану, Казахстану, Башкирії, Абхазії, Чечено-Інгушетії, Оренбурзьких степів. 15 червня, не закінчивши повністю формувания, дивізія була відправлена через Москву в район Ржева. Завдання, що поставило командування перед бійцями, було надскладним: виконавши 109-кілометровий перехід, зайняти рубіж оборони, контратакувати ворога і перекрити його шлях на Білий та Ржев.
Вони, піхотинці, найменше захищені, своїми тілами й життям стримували у 41-му відгодовану, озброєну навалу загарбників. Читаю списки загиблих – і здається, що вся Чернігівщина й Сумщина полягли там у серпні – жовтні 41-го. Прізвища, роки народження та смерті, місця проживання, призиву, поховань і перепоховань. За скупими статистичними рядками стоять долі політруків, сержантів, молодших лейтенантів, рядових – стрільців, саперів, зв’язківців, хіміків, санітарів, їздових.
Знайдені дослідником списки загиблих були опубліковані в одній із райгазет Воронезької області, і 68 родин тих, хто значився таким, що пропав безвісти, отримали звістку про місце останнього притулку своїх близьких. Тепер географія пошуку охопила Дагестан, Туркменістан, Вірменію, Удмуртію, Татарстан, Ставропольський край – десятки міст, сотні повернених імен. І наче полум’я тієї війни обпалило мене, коли прочитала: Прилуки, вул. Карла Лібкнехта, 97... Наш сусід! Більш ніж через 70 років після дня загибелі він озвався до мене, людини, яка про війну знає з книг, фільмів та розповідей батька. Лебідя Михайла Гордійовича, рядового червоноармійця, було поранено 12 серпня 1941 року й відправлено до медсанбату 258 (можливо, 268). Врятувати життя не вдалося. Поховали на Смоленщині, а останній притулок після перепоховання – Тверська область, Бєльський район, село Плоске.
У бою 13 жовтня 1941 року загинули й інші наші городяни: Заброда Василь Федорович, старшина, 1918 року народження (мешкав по вул. Калініна, 25); Кац Хаїм Аронович, музика 27 років з вул. Куйбишева, 6. Музикою був і тридцятирічний Грименко Семен Петрович із вул. Жовтневої, 2. У списках зазначається ім’я Василя Євдокимовича Конника, розвідника, 1906 року народження, але невідомо – з Прилук він чи з Прилуцького району. З нашого району також Дубовик (Дубовин?) Федір Петрович 1912 р. н. (з-під Малківки), 28-річний музика Мануслов Василь Дмитрович (з Ладана), Михайленко Дмитро Якович (із с. Глинщина), Науменко Тимофій Григорович (з Дідівців), Пиріг Григорій Максимович (з Пирогівців), Шапар (Шапор) Василь Семенович (із Яблунівки). З Ічні – Кравченко Василь Назарович, рядовий, 1915 р. н. А поруч – імена бійців із Ніжина, Вертіївки, Малої Кошелівки, Борзнянщини... Вони стояли на смерть у 41-му на останньому для них рубежі, де загинув і їхній командир, майор Кузнецов Дмитро Ігнатович, котрому 31.08.1941 року посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Це перша із чотирьох Золотих Зірок, якими відзначать героїв 922 стрілецького полку, нагородженого у 1945-му орденами Червоного Прапора й Олександра Невського.
До 75-ї річниці з Дня Перемоги Михайло Сергійович Переславцев планує зібрати рідних тих, хто у жовтні 1941 року тримав оборону в складі 922 стрілецького полку, й установити обеліск, відзначивши пам’ять загиблих.
Можливо, у прізвищах є помилки, можливо, є й щасливі випадки, коли людина, котра числилася серед тих, хто пропав безвісти, вижила (така інформація досліднику прийшла з Удмуртії).
Кажуть, що війна не закінчилася, доки не похований останній солдат. Так, вона не закінчилася для тих родин, котрі досі про рідних повторюють: «Пропав безвісти». Зусиллями всіх націй і народів, чиї сини і доньки залишилися навічно молодими, загинувши у жерлі війни, потрібно віддати данину пам’яті, повернувши їхні імена на меморіальні дошки, зменшуючи списки невідомих солдат.
Будь-яке повідомлення про бійців 922 стрілецького полку важливе і неоціненне – це людське життя. Михайло Переславцев чекає на відгуки за адресою: 129 626, Москва, ул. Новоалексеевская, д. 14, строение 1. Переславцев Михаил Сергеевич. Московський міський телефон: (+7 499) 713 89 91, електронна адреса: 922polk@mail.ru.
Інформація на сайті www.polk.uсoz.ru. Спілкування на форумі multservis@mail.ru
Олена Клочко, член Товариства «Краєзнавець» ім. В.І. Маслова

http://gradpryluky.info/?newsid=2194

ВІД РЕДАКЦІЇ. Приймаємо естафету пошуку по Чернігівській області. У наступних номерах «Град» друкуватиме списки загиблих і сподівається на плідні наслідки.